ПРАВО НА БЕЗПЕЧНЕ ДЛЯ ЖИТТЯ І ЗДОРОВ’Я ДОВКІЛЛЯ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Вперше на законодавчому рівні екологічні права громадян були закріплені у 1991 році в статті 9 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». У цій статті було зазначено, що кожний громадянин України має право на безпечне для його життя та здоров’я навколишнє природне середовище. Це стало важливим кроком у розвитку екологічного законодавства України, що забезпечувало правові гарантії для населення щодо захисту їх здоров’я від шкідливого впливу забрудненого довкілля .

З розвитком державотворення, а саме з прийняттям Конституції України, це право було закріплено на найвищому конституційному рівні, що кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля. Однак, аналізуючи ці законодавчі акти, можна виявити певну неузгодженість понятійного апарату в системі природоохоронного законодавства. У першому випадку законодавець використовує термін «право на безпечне для життя та здоров’я навколишнє природне середовище», а в другому – «право на безпечне для життя і здоров’я довкілля». Це свідчить про відсутність єдності у використанні термінології, що може створювати труднощі у правозастосуванні. Водночас Конституція України є базисом для всіх інших нормативно-правових актів, а тому її термінологічні положення мають бути узгоджені з вітчизняним законодавством [1].