СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ СУБʼЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ В УМОВАХ ДІЇ КОСМІЧНИХ ЧИННИКІВ ПРИРОДИ

Природокористування в сільськогосподарській діяльності – це основна форма взаємодії суспільного виробництва і навколишнього природного середовища, де певною мірою виокремлюються найсуттєвіші екологічні закономірності, принципи збалансованого природокористування та просторова основа системи екологічно безпечного сільськогосподарського використання земельних ресурсів.

У системі сучасного розвитку сільськогосподарського виробництва тривалий час існує тенденція нераціонального використання природних ресурсів та надмірного антропогенного навантаження, що спричинило погіршення їх структури та прискорює процеси деградації. Крім того, вплив антропогенного і техногенного навантаження в агроекосистемах досягло значних масштабів, що є проблематичним у перспективі для суб’єктів господарської діяльності в процесі впровадження новітніх технологій, що зумовлює необхідність фундаментальної перебудови системи сільськогосподарського виробництва, незалежно від використання природних ресурсів. Особливо це спостерігається, насамперед, у сільськогосподарських галузях, які знаходяться в кризовому стані, що призвело до зменшення застосування добрив, пестицидів і скорочення площ зрошуваних земель в період негативної дії фаз циклів сонячної активності. За умов, що склалися стратегія системи природокористування має передбачати [1; 2]:

• формування високопродуктивних і екологічно стійких у природокористуванні агроекосистем;
• гармонійне поєднання механізму дії економічних законів та законів природи в межах території з урахуванням лімітувальних чинників навантаження на сільськогосподарські угіддя, біологічні ресурси та ландшафти;
• запровадження вимог щодо екологічної безпеки в системі природокористування агроекосистем;

-забезпечення розширеного відтворення родючості ґрунтів. Певні переваги мають землі сільськогосподарського призначення шляхом формування та реалізація системи ґрунтозахисних природоохоронних заходів;

• застосування еколого-економічно обґрунтованих норм пестицидів і агрохімікатів у зональному розрізі агроекосистем;
• розробку заходів на основі вимог міжнародного законодавства та підвищення його ролі в практиці суб’єктів господарювання різної форми власності в системі природокористування агроекосистем;
• створення системи економічних стимулів виробництва екологічно чистої сільськогосподарської продукції на основі технологій біологічного землеробства;
• підтримання сприятливих умов суб’єктам господарювання різної форми власності в формуванні відповідних еколого-економічних заходів щодо захисту земель сільськогосподарського призначення від деградаційних процесів;
• виведення з користування малопродуктивних сільськогосподарських угідь, насамперед у регіонах із високою розораністю земель.

Отже, науково обґрунтовані теоретичні підходи свідчать про залежність виробництва сільськогосподарських культур від фаз циклу сонячної активності, що можуть слугувати  основою подальшого вдосконалення системі еколого-економічного управління в агроекосистемах і мають високий потенціал щодо застосування у практичній діяльності.